Осінні квіти ще цвітуть серед долин, Ще ясен під вікном шумить зелений, Та ген од снігових од білих верховин Холодний світ зими пливе до мене. Ще в моїм серці сяє день ясний, Та темний чуб вже сивина укрила, Неначе буйний ряст зеленої весни Зимова паморозь нараз прибила.
Вмирають квіти вже. I геть зника життя. Прилинь до мого серця, пташко мила! Сумний минає вік, немає вороття, Ген - край життя чекає нас могила. Я перший з нас помру. Скажи, скажи мені, Чи саван мій обмиєш ти сльозами, Чи спалахнуть в очах нових кохань вогні Й моє ім'я зотліє над вогнями?
Якщо свою вуаль ти скинеш жалібну, Залиш її на камені у мене; Покину світ могил тоді на мить одну, Щоб підібрати те сумне знамено I сльози втерти ним,- в яку коротку мить Забула ти усе наше минуле! Та кров сердечних ран не легко зупинить, Воно і тут ячить - тривожне серце чуле. Перекладач: Леонід Первомайський
,
