Колись і нас не стане на землі
І як би не жорстоко це звучало,
Але це правда... Хочемо чи ні -
Таке життя...І нас воно обрало... 

В одну секунду тут залишимо усе...
Усе ... і всіх, кого ми так любили...
Все дороге, безцінне і просте...
Чим за життя сміялись і раділи...

Але все буде в світі як було...
І сонце зійде так як завжди сходить...
Весною знов розпуститься стебло...
Але життя...воно колись проходить...

А ми живемо ніби назавжди...
Все відкладаючи на завтра чи на потім
І спішимо...не знаючи куди,
Віддаючи себе проблемам і роботі...

Через дрібниці сваримо дітей,
І нарікаємо на сонце і негоду...
Так часто ображаємо людей...
...І знов чекаємо то привід, то нагоду...

А нас колись не стане на землі...
Цього, на жаль, нікому не змінити...
Та поки ми ще тут... і ми живі
Давайте разом це життя любити...

®️ Катерина Рабчун-Мосійчук