Колись і нас не стане на землі
І як би не жорстоко це звучало,
Але це правда... Хочемо чи ні -
Таке життя...І нас воно обрало...
...
Читати далі
|
Її судили вчора три судді:
Людські плітки, Традиції і Совість.
Кайдани тисли кисті рук худі
І біль тупа сочилась у свідомість.
Плітки кричали: "Як вона могла!
Та головного ви ж іще не чули!"
Слова впивались в душу, як стріла:
"Якби ви знали про її минуле!"
...
Читати далі
|
Зізнайся, чи ти згадуєш мене?
Чи недарма тобою захлинаюсь?
Чи має сенс життя моє земне,
В якому я за тінь твою хапаюсь?
...
Читати далі
|
Вона була неправильна людина...
Чомусь, усім всміхалася завжди...
Наївна і відверта, мов дитина...
Ніколи не жахалася біди...
...
Читати далі
|
Зацелована, околдована,
С ветром в поле когда-то обвенчана,
Вся ты словно в оковы закована,
Драгоценная моя женщина!
...
Читати далі
|
|
Спини мене, отямся і отям!
Така любов буває раз в ніколи.
Вона ж промчить над зламаним життям,
За нею ж будуть бігти видноколи,
...
Читати далі
|
Не сприймайте мій плач за слабкість.
Просто, я була довго сильна
І терпіла... Зламались крила...
Виявляється, я не всесильна.
...
Читати далі
|
Болить...і не питай на що це схоже.
Так, може, тане сіль у чашці чаю,
Чи замерзає пролісок, чи може...
Не поясню...Однаково не знаю!
...
Читати далі
|
Люди дешевеют, вещи дорожают…
Просто бездуховность в мире процветает.
Уточкою губы, «селфи» с голым задом…
Были бы финансы - доброты не надо.
...
Читати далі
|
Я усміхнусь тобі крізь сльози: їдь!
Бо профіль вітру вранішнього строгий.
Твій корабель у гавані стоїть,
готовий до дороги.
...
Читати далі
|
Плыл летний зной над улицей дремотною,
Поникли тополя под солнцем рыжим.
И ангелы, как птицы перелётные,
Присели отдохнуть на гребень крыши.
...
Читати далі
|
Избитый ангел волочил
По пыли сломанные крылья,
Бредя на ощупь средь ночи,
И было всё ему постыло.
Он думал: «Сколько ж в людях зла,
Не хватит всей небесной рати
...
Читати далі
|
Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.
...
Читати далі
|
Світлана Костюк
Зумію все... Усе переживу...
Хай скаженіють і кати, й пілати.
Душа моя, загорнена в траву,
Уже уміє падати й вставати...
...
Читати далі
|
Та нічого. Тільки от що.
На пронизливих вітрах
Облетіло наше листя,
Облетіло його - страх!
...
Читати далі
|
Так важко дихати залізом,
Ходити задом-на-перед.
Вже не сміється Мона Ліза
із смертю творячи дует.
...
Читати далі
|
Поосторожней со словами,
Они и ранят, и казнят,
Они порой в душе, как камень,
Ни кем не убранный, лежат.
Ведь словом можно и убить…
...
Читати далі
|
- Смотри, как дышит эта ночь.
Звезда, уставшая светить,
упала, обожгла плечо...
- Чо?
- Смотри, как вкрадчивый туман
прижался к молодой воде...
- Где?
...
Читати далі
|
Життя, як річку, не перейдеш вбрід.
Та, певно, в ньому і немає броду.
Заходь по груди у студену воду,
Пливи, пливи, пливи десятки літ!
...
Читати далі
|
Пока мы живы, можно все исправить...
Все осознать, раскаяться... Простить.
Врагам не мстить, любимым не лукавить,
Друзей, что оттолкнули, возвратить...
Пока мы живы, можно оглянуться...
...
Читати далі
|
|
