Меню сайту

Категорії
Українська дитяча література [54]Зарубіжна дитяча література [19]
Російська дитяча література [19]

Кнопка сайту

Життя сайту

К-сть матеріалів
Новини: 147
Файли: 600
Методика: 173
Записник: 138
Відео: 367
Сайти: 192
Фото: 107
Коментарі: 117

Опитування
Оцініть мій сайт
Всего ответов: 1420

Статистика

Онлайн всего: 6
Гостей: 6
Пользователей: 0

Відзнака
height="150"

Головна » Допомога учню і вчителю » Дитяча література » Українська дитяча література



Категорії
Українська дитяча література [54]Зарубіжна дитяча література [19]
Російська дитяча література [19]

Копіювання та розміщення матеріалу на сторонніх сайтах
ЗАБОРОНЕНО!

© Світ літератури. Химинець А.А.


Поняття та критерії «класичності» в літературі для дітей та юнацтва

05.05.2015, 20:31

Лекція Ульяни Баран, кандидата філологічних наук, президента Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва, в межах курсу лекцій «Історія та теорія літератури для дітей та юнацтва» (24 березня 2015 року).

Як зазначено в німецьких літературознавчих енциклопедіях “Lexikon der Kinder- und Jugendliteratur. Personen-, Länder- und Sachartikel zur Geschichte und Gegenwart der Kinder- und Jugendliteratur” Клауса Додерера та “Klassiker der Kinder- und Jugendliteratur. Ein internationales Lekikon” Бетіни Кюммерлінґ-Майбауер, класична література для дітей та юнацтва охоплює всі роди і жанри художньої літератури. До неї належать і твори фольклорно-літературного походження, такі як казки, байки, легенди, і твори “дорослої” художньої літератури, які зазнали дитячо-літературної переробки, такі як, наприклад, “Робінзон Крузо” Даніеля Дефо. Останні Б. Кюмерлінг-Майбауер називає “вторинними класиками” (“sekundäre Klassiker”). Втім, до класичної літератури літературознавці не відносять книги-картинки та комікси, оскільки, на їхню думку, останні не відповідають високим вимогам художньої літератури.

Поняття “класичності” у дослідженнях літератури для дітей та юнацтва, як правило, застосовують до окремих творів, а не до їхніх авторів, хоча до класиків цієї літератури відносять таких письменників, як Еріх Кестнер, Астрід Ліндґрен або Міхаель Енде. Узагальнюючи, Клаус Додерер  (згодом до його думки приєднується і Крістіан Еріх) називає твір класичним, коли той сподобався читачеві, швидко розповсюдився і продовжує викликати інтерес і сьогодні. При цьому, зазначає К. Емріх, а згодом і Б. Кюмерлінґ-Майбауер, поняття “класичності” до 80-х рр. ХХ ст. стосувалося здебільшого не естетичної цінності, а суспільного значення текстів .

Отже, із суспільно-дидактичної позиції класична література для дітей та юнацтва – це така література, яка не втрачає своєї популярності серед дітей і літературно-педагогічної вартісності серед науковців, незважаючи ні на плин часу, ні на історично-соціальні зміни у суспільстві. Тобто, “класичними” вважаються ті твори для дітей та юнацтва, які написані на високому літературному рівні і містять в собі моральні та педагогічні цінності та їх популяризують серед читачів.

Б. Кюмерлінґ-Майбауер звертає увагу на те, що лише з кінця 80-х рр. минулого століття порушують питання про літературну якість художніх творів, адресованих дітям та молоді. Дослідниця констатує шість методів визначення поняття “класичності”, які формувалися впродовж ХХ ст.:

1.     Історичний підхід

Обираючи цей підхід, дослідники розглядають нормативний та антропологічний образ дитини, вважаючи, що дитина, спираючись на власні уявлення про цінності, сама знаходить для себе так званих “класиків”, часто навіть супроти волі батьків: наприклад, твори “дорослої” літератури, які діти засвоюють на противагу до поданої їм дидактичної літератури. Першим справжнім класиком в історії літератури для дітей та юнацтва вважають Джеймса Барріса та його твір “Пітер Пен” (1911). Якщо ж поняття “класичності” сфокусоване на романтичній ідеї про чистоту дитячого образу, класичними вважають лише казки, наприклад, казки Ганса-Крістіана Андерсена (1835-1841), Джеймса Матюса Барріса (“Пітер Пен”, 1911), Карло Коллоді (“Пригоди Пінокіо”, 1883) та ін.

2.     Ідеологічний підхід

У 70-х рр. ХХ ст.. поняття “класичності” літератури для дітей та юнацтва німецькі критики почали пов’язувати з ідеологією. Вихідною ідеєю слугувало заперечення вічно існуючих цінностей, а також відмова від необхідності морально-дидактичних настанов. М. Дарендорф, К. Додерер та К. Емріх зазначають, що ідеали дитини в “класиці” визначені певною ідеологією суспільства. До цієї думки вони приходять, відділивши дитину від світу дорослих та зосередивши свою увагу лише на аспекті вивчення образу дитини.

3.     Історико-соціологічний підхід

Даний метод також вважають плідним для дослідження літератури для дітей та юнацтва: “при подальшому розходженні в думках при визначенні класиків літератури для дітей та юнацтва потрібно виокремити дискусію про цінності і провести її крізь історико-критичний аналіз… Дитячі книжки будуть канонізованими у разі, якщо вони зазнали “міфологізації суспільством” .

4.     Психоаналітичний підхід

Завдяки глибоко психологічним дослідженням Ґрісвольд та Вількендінґ, про які згадує Б. Кюмерлінґ-Майбауер, постає питання про реальні потреби дитини в процесі прочитання літератури. Порушується проблема внутрішньої дисгармонії дитини/читача в педагогічно-настановчому середовищі та її спроби за допомогою ідентифікації прийти до вирішення ситуації. Б. Кюммерлінґ-Майбауер вважає, що оскільки ці дослідження зосереджені на винятково психоаналітичній аргументації, то ця спроба в літературознавчому контексті не є достатньо переконливою.

5.     Рецептивно-естетичний підхід

У 90-х рр. ХХ ст. Б. Гурельманн почала розвивати рецептивно-орієнтовану перспективу в дослідженні літератури для дітей та юнацтва. Вона зосереджує свою увагу на тих літературних творах, які зазнали кінематографічних перетворень, набули статусу інтернаціональних, а також на коміксах і слухових іграх. Але вже 2000 року ірландська дослідниця Е. О. Саліван вивчає рецептивно-естетичне спрямування самих текстів. Учені приходять до усвідомлення того, що діти, насправді, не знають більшості творів та їх авторів, які критика визнає класичними. У кращому випадку – деяка інформація про них з’являється завдяки сценічним постановкам або екранізації. Проте з’являються нові твори, які набувають великої популярності серед читачів завдяки рекламі. Тому рецептивно-естетичний метод дослідження класичності фокусує свою увагу на винятково якісному здійсненні текстової комунікації, передумовою якої є експліцитна рецепція.

6.     Підхід, який основується на зв’язку між літературно-історичними та естетичними аспектами.

Представники даного напряму пропонують вживати слово “класика” як критерій touchstone, а не як термін у літературі для дітей та юнацтва. Вони арґументують це тим, що поняття “класичності” у цій літературі застосовується переважно з метою вказати на популярність або інтернаціональне розповсюдження, а не на саму літературну якість твору. Б. Кюммерлінґ, як і раніше К. Додерер, все ж наполягає на тому, щоб розглядати літературу для дітей та юнацтва у відповідності до визначених критеріїв класичності, а саме інноваційності, репрезентативності, естетичного наповнення мови, її простоти, зображення пригодницького життя дитини, фантазійності, полівалентності та cross-writing. При цьому перевага надається першим двом характеристикам: “Для того, щоб отримати статус класика дитячої літератури, потрібно реалізувати хоча б два цих критерії разом із ще якимось одним із цього ряду”.

У межах “Міжнародного наукового товариства дослідження літератури для дітей та юнацтва” австралійський учений Джон Штефенсон представив ще один підхід до структурування літератури для дітей та юнацтва: метод, який виявляє взаємопов’язаність “ідеології” та наративного дискурсу в цій літературі. Таким чином критерій “класичності” переноситься у сферу внутрішньо-текстової комунікації. За його теорією, “ідеологія” (система імпліцитних змістових зв’язків) міститься в оповіді у вигляді нарaтивного дискурсу ще до того, як виявляється аспект змісту або теми і текст стає доступним для інтерпретації. Наративний дискурс складається із взаємопов’язаних мовних елементів: важливим є відбір лексики, синтаксису, порядок зображення, спосіб, згідно з яким оповідні голоси виявляють своє ставлення до розказаного, а також до імпліцитної публіки, для якої воно призначене, проектування у відображеному світі можливостей закінчення представленої історії. Дж. Штефенс наголошує на особливій функції мови, яку називає кодом усіх кодів, “оскільки мова є найпоширенішою формою комунікації. А виникнення і розповідання історій – що я тут називаю “наративним дискурсом” – є специфічним використанням мови, через яке певне суспільство передає власні панівні норми та цінності”. Разом з тим, дослідник зазначає, що “ідеологія” є імпліцитною передумовою наративного дискурсу текстів для дітей та юнацтва, попри те, що у “внутрішньотекстових дискусіях” значно більше уваги приділено “цінностям” естетичним або суспільним, етичним чи виховним.

Рецептивно-естетичний підхід дослідниці Імер О’Саліван та метод, який окреслив у своєму дослідженні Дж. Штефенс, практично визначили спрямування теоретичного обґрунтування в даному дослідженні специфіки літературної комунікації у творах для дітей та юнацтва, який став основою даного дослідження.

Як засвідчують деякі критичні джерела, сьогодні поняття “класика” в контексті вивчення літератури для дітей та юнацтва означає не якусь певну епоху, а вказує на ті книги, які популяризують серед дітей та молоді, незважаючи на інституційно встановлені батьками, педагогами та критиками норми. Як було зазначено вище, до основних критеріїв класичності відносять: інноваційність, репрезентативність, афінітивність, естетичне оформлення мови, її простоту, зображення пригодницького життя дитини, фантазійність, полівалентність, cross-writing. Доцільним видається їх розгляд на прикладах тих творів німецькомовної літератури для дітей та юнацтва, які, власне, на думку більшості зарубіжних критиків, підлягають під категорію “класичних”.

Інноваційність передбачає перш за все оригінальність змісту, мотиву, методу розповіді та мови твору. Цей критерій стосується всіх літературних особливостей тексту: жанру, сюжету, змісту, способу нарації, мови і т.д. Дитяча книга може бути інновативною для якоїсь певної національної літератури, або вужче – в певному аспекті, наприклад, в жанровому.

Так, твори “Момо” та “Нескінченна історія” М. Енде є яскравими зразками тематично “нового” фантастичного роману для дітей, в якому “оновлена” фантастика протестує проти “сухої” реалістичної літератури для дітей та юнацтва, яка швидко поширилася в Німеччині в 70-х рр. Новизна цих творів полягає в тому, що в них поєднуються та взаємодіють реальність внутрішнього становлення дитини з її природною здатністю до заглиблення у світ фантазії. У “новому” фантастичному романі зберігаються риси “роману становлення”. Тут йдеться про внутрішній розвиток, а занурення у світ фантазії символізує пошук власної ідентичності.

Інновативним є також стиль. Різниця між реальним світом головного персонажа Бастіана та світом його фантазій у тексті позначена різними кольорами (червоний та зелений). Наголошено на великому значенні мови, яке закладено вже у підзаголовку твору: книга виникає з літер. Перехід від реального світу до світу фантазії здійснюється завдяки імітації (Бастіан супроводжує відважного героя країни Фантазій Атроя), емоційній співучасті (Бастіан хоче попередити Атроя про небезпеку) і чуттєвому сприйняттю (Бастіан чує запах їжі, Атрой чує крик Бастіана).

Ці новації у романах М. Енде були позитивно відзначені критикою. Твори зайняли почесне місце в літературі для дітей та юнацтва як кращі приклади fantasy і були відзначені преміями “Deutscher Jugendbuchpreis 1961/1973”, “Europäischer Jugendbuchpreis 1981” та іншими.

Репрезентативність, своєю чергою, підкреслює виразність художньої особливості, через яку представлений характерний розвиток дитини в межах певного часу. Такою особливістю може бути зумовлене історично морально-дидактичне повчання, характерне для ХVІІІ століття, або ідея дитинства як самодостатнього життєвого періоду, який не потребує корекції з боку суспільства, яка більшою мірою притаманна розвитку літератури для дітей в подальшому. У ХХ ст. морально-дидактичне повчання репрезентує себе у дитячих творах уже по-іншому, ніж у попередніх століттях. Воно передбачає передусім акцентування на індивідуальності юного читача, а також підкреслення того, що сучасна дитина сповнена антиавторитарного духу.

Репрезентативною в літературі для дітей та юнацтва 70-х рр. ХХ ст. є іронічна та гумористична творчість австрійської письменниці Крістіни Нестлінґер. Оновлюючи літературу для дітей та юнацтва і на ідейно-змістовому, і на структурному рівнях, вона відкриває новий період, образно названий “Бурею та натиском” в дитячій та юнацькій літературі.

Яскравим зразком цього нового літературного руху є роман для дітей “Ми освистали огіркового короля” (1972) К. Ньостлінґер. У ньому авторка досконало поєднала критику авторитарних сімейних структур із новою формою “емансипованої” дитячої літератури, використавши художні засоби фантастики. Цей твір, фактично, став першим репрезентантом “нової емансипованої” фантастичної літератури, яка почала розвиватися в 70-х рр. Тоді як ще у 60-х рр. казки і фантастика для дітей та юнацтва мали за мету відвернути увагу читача від буденних проблем, К. Ньостлінґер розширила функції фантастики її психологічним  навантаженням і показала її важливу роль у розвитку дитини.

Події в романі представлені в двох площинах: будні сім’ї Гоґельман та фантастичні події з огірочками та їх королем.  У ролі оповідача від 1-ої особи – дванадцятирічний хлопчик Вольфґанґ, який об’єднує обидва оповідні рівні.

У реальній площині постать батька зображена як символ влади та авторитету. Роман представляє модель сім’ї, в якій існує чітке розмежування між сильним та слабким. Оскільки дитина за своєю природою слабка, то вона повинна підкорятись. Пан Гоґельман користується абсолютним авторитетом у сім’ї. При цьому він займає незначну посаду незначного відділу в страховому агентстві машин. Зі слів його дружини, “на фірмі він може накричати на щонайбільше трьох людей”.[1] Це слугує поясненням того, що: “Через це він, напевно, так багато кричить удома”. Завдяки безпосередності погляду дитини авторка розкриває власну критичну позицію. Поступово авторитет батька в сім’ї ставиться під сумнів. Настає момент, коли діти бунтують. “Ми – жахлива сім’я! По телевізору можна дивитися лише те, що тато хоче! Їсти отримуємо лише те, що тато хоче! Одягаємось лише у те, що татові подобається! Сміятися можна лише, коли цього хоче тато!”.

Роль фантастичного персонажа короля огірочків полягає у поєднанні елементів комічного із критикою соціальних відносин, заснованих на структурі ієрархії. Король – це візуалізована проблема сім’ї. “Вони” (король вимагав звертатися до себе в множині і “Ваша величносте”) вносять у сім’ю напругу та дисгармонію. Через рівень фантастики, на якому діють огірковий народ і його король, умовно окреслена проблема рівня реальності, до того ж вона представлена в іншому емоційному ключі. Характерною рисою твору К. Нестлінґер є гумор, який виражається через жарти, іронічні зауваження, оригінальні метафори і комічні ситуації. У 1973 р. ця книга була відзначена Премією за кращу дитячу книгу і ввійшла в категорію “класиків” літератури для дітей та юнацтва.

Письменниця Мір’ям Преслер окреслює “нові” книги через наступну рису репрезентативності: “…У нових дитячих книгах діти не завжди є тими, хто робить помилки, хто мусить виправлятися і пристосовуватися до світу дорослих…”. Про це ще у першій половині ХХ ст. говорили класики літератури для дітей та юнацтва Е. Кестнер та А. Ліндґрен: “Діти здебільшого є жертвами зовнішніх обставин… У нових книгах представлені реальні дорослі, котрі роблять помилки, а тому повинні лояльно ставитися до світу дитини” .

Література для дітей та юнацтва збагачується тематично: в ній розробляються теми, які раніше не були притаманними цій літературі: соціальна несправедливість, пригнічення, проблеми сексуальних стосунків, солідарність із слабшими, війна та голод та інше.

У. Вьольфель так охарактеризувала нові віяння в літературі для дітей дітей та юнацтва 70-х рр.: “Ці історії правдиві, а тому й невигідні. Вони розповідають про складність людей жити один з одним і про те, як діти у багатьох країнах по-різному зіштовхуються з цією проблемою. Вони ставлять багато запитань, на які кожен сам повинен знайти відповідь”. Короткими оповіданнями, об’єднаними в збірці під назвою “Сірі та зелені поля” (1970), У. Вьольфель спонукає молодого читача до критичної думки та до політичної активності. Історії письменниці відповідають на дитяче запитання “Чому?” або й залишають його без відповіді. Вони зачіпають як питання людяності, так і проблеми віку, рас, мов, протиставляють бідність та багатство, війну та мир, а також торкаються конфліктів у школі та на роботі.

Письменники актуального періоду німецькомовної літератури для дітей та юнацтва спонукають юного читача до критичного усвідомлення суспільних проблем. Замість виховання зразкових та слухняних дітей, вони зацікавлені у становленні вже в дитячому віці сильного особистісного “Я”. Проблема виховання підростаючого покоління доповнюється проблемою сімейних та суспільних відносин. Штучно створений ідеальний світ дітей та дорослих на початку ХХ ст. зникає в другій половині ХХ ст. Натомість приходить конфронтація зі складною і неоднозначною реальністю.

Репрезентативність безпосередньо залежить від естетичного наповнення тексту з урахуванням вікової категорії реципієнта, на якого розрахований твір. Естетичне оформлення тексту невід’ємно пов’язується з простотою мови. Ж.-Ж. Руссо свого часу писав, що “дитинство має власний спосіб бачити, думати й відчувати, і нема нічого більш нерозумного, ніж нав’язувати йому наш метод… Кожний вік, кожний період життя має власну довершеність і повноту”. Відтак, до автора дитячої книги завжди ставились надзвичайно високі вимоги. У цьому зв’язку особливої ваги набуває його вміння проаналізувати світ на рівні дитячого сприйняття. Гра між простотою та складністю, між рівнем дитячого розвитку та досвідом дорослої людини становить одну із основних особливостей літератури для дітей та юнацтва. Репрезентативними в цьому відношенні є романи для дошкільного віку “Маленький Водяник” та “Маленька Відьмочка”  Отфріда Пройслера. Очевидно, О. Пройслер добре розумів власну відповідальність перед дитячою читацькою аудиторією, високі вимоги до нього як до автора, бо зауважив: “Я пишу для дітей, тому, що люблю дітей… І тому я сподіваюся, що мої історії принесуть дітям при читанні стільки ж задоволення, скільки вони приносять мені, коли я їх пишу”. Для письменника важливою є взаємовідповідність теми, жанру, способу оповіді, стилю. Простота й адекватність, проте, до деякої міри ускладнюють сам процес створення пропозиції для читача-дитини. Питанням “ускладненої простоти” як одному із аспектів специфіки дитячої літератури присвячені окремі праці, зокрема М. Люп та Е. Зайберта. Створення дорослим автором книги, яка б відповідала ще невеликому читацькому досвіду дитини, вимагає великих творчих зусиль, до того ж і врахування певних параметрів, які окреслюють основні риси цільової групи.

До критеріїв класичності літератури для дітей та юнацтва німецький дослідник К. Емріх відносить також афінітивність, який, на нашу думку, займає вагоме місце у системі оцінювання творів. Афінітивність – це процес уторгнення фантастичного в реалістичне зображення буденного світу. Фантастичний мотив розуміють при цьому як варіант іншого погляду на цей світ. Особливістю є те, що дорослий автор передає думки та події устами зображених дітей. Винятком можна назвати “Дитячі історії” Петера Бікселя. У коротеньких смішних оповіданнях автор показує, що не лише діти мають право на змінений, незалежний від суспільних норм та традицій погляд. Не діти, а саме дивакуваті дорослі привертають увагу читача “Дитячих історій”. Алегоричність назви цієї збірки оповідань і її змісту передбачає певну афінітивність, притаманну літературі особливо другої половини ХХ ст.

Можна стверджувати, що особливе місце в літературі посідають ті дитячі та юнацькі книги, які відтворюють повністю замкнений у собі фантастичний світ. Яскравим прикладом є твір М. Енде “Нескінченна історія”. Незважаючи на фантастичні параметри зображених подій, автору вдається висвітлити реальні характери людей та закономірності їхньої поведінки, їхні життєві проблеми та турботи.

Критерій фантастичності пов’язаний із критерієм полівалентності. Полівалентність вказує на багатозначність, яка проявляється через свідомо сформовану концепцію відкритості й ускладненості подій та характерів, результатом чого є внутрішньо притаманна тексту якість різнопрочитань. Твори, в яких події представлені з погляду персонажа-дитини, відбивають коливання між суб’єктивною перспективою дитини та об’єктивною перспективою дорослого. Такі книги сприймаються часто двозначно: як представлення правдивого діяння і як сон або уява дитини. Читач сам вирішує, як розуміти ту чи іншу історію. Критерій полівалентності, наприклад, яскраво виражений в повісті швейцарського письменника Ю. Шубігера “Історія про Вільгельма Телля”, коли дорослому оповідачеві вдається крізь об’єктивну перспективу розповіді середньовічної легенди імпліцитно здійснити вплив на суб’єктивну перспективу дитячого реципієнта.

У контексті дослідження комунікації в літературі для дітей та юнацтва важливими критеріями класичності є “полівалентність” та “cross-writing”.

Сross-writing – це художній феномен, який при вивченні літератури для дітей та юнацтва вказує на наступні аспекти: по-перше, існує той факт, що багато авторів літератури для дітей та юнацтва пишуть також твори для дорослих (наприклад, П. Гертлінг пише “Бабуся” для дітей, а твір “Жінка” – для дорослих). По-друге, в такому разі твір, написаний для дітей та юнацтва, передбачає подвійну адресацію: імпліцитно інтенційність тексту звернена і до дитячого реципієнта, і до дорослого. І, по-третє, коли книга попередньо була концептуально сформована для прочитання виключно дорослим читачем, а згодом зазнала адаптації для іншої цільової групи із зовсім іншим рівнем свідомості, а саме – читача-дитини (це переважно класики минулих століть).

Обґрунтування критеріїв класичності дає змогу виділити головні типологічні особливості літератури для дітей та юнацтва:

1) ігровий характер літератури;

2) необмеженість фантастичного;

3) зображення реального життя крізь комічне – сміх та гумор.

Ці особливості властиві здебільшого текстам, які скеровані на дітей віком від трьох до дванадцяти років. Їх функціональне значення, як було вже зазначено, полягає в тому, що література для дітей слугує одним із засобів їхньої соціалізації у суспільстві. Сила її дії залежить передусім від того, наскільки письменники розуміють, що діти ще не здатні осягнути текст на рефлексивному рівні, а тому потрібно розраховувати передусім на позицію “наївного споглядача”.

Естетична функція, своєю чергою, впливає у процесі прочитання твору на комунікативний аспект. У будь-якому разі дитина шукає контакт із дорослими для того, щоб підтвердити образ, який з’явився у неї під час переживання закладених автором у творі ідей. Дитина-читач через художню комунікацію отримує безмежні можливості для ознайомлення із зовнішнім світом. При виборі мовних засобів для характеристики персонажів, для висвітлення подій або для вираження особистих інтенцій автор класичної літератури для дітей зважає на те, що сприйняття його твору залежить від обставин, у яких знаходиться читач, а саме, від віку, від соціального та матеріального становища, від ще обмеженого життєвого досвіду.

Очевидним є також те, що література для дітей та юнацтва займає інтерактивну позицію в царині “літератури”, як одна із суб-систем цілісної художньо-літературної системи, і виробляє свою, не менш вартісну, сферу “високості” та ‘класичності”. Ця позиція, своєю чергою, дозволяє розглядати літературу для дітей та юнацтва як специфічну комунікативну систему, особливість якої полягає вже в тому, що вона імпліцитно передбачає різнотипного та різновікового адресата.

Джерело http://kazkarka.com/studiji/ponyattya-ta-kriteriyi-klasichnosti-v-literaturi-dlya-ditey-ta-yunatstva.html




Категорія: Українська дитяча література | Додав: adriana

| Теги: Методика, дитяча література, Ульяна Баран, сучасна література, класична література

Переглядів: 1041 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 5.0/1
Схожі матеріали
Всього коментарів: 0
avatar

Форма входу

Пошук

Нове на сайті
Переказ повісті І. Франка «Захар Беркут»
І. Франко «Захар Беркут». Допомога учню
Із пісенних скарбів. Суспільно-побутові пісні. Коломийки.
Р.Д.Бредбері. Презентація життя та творчості
Ковбасенко Ю. І. Зарубіжна література. Підручник. 9 клас
Календарне планування із зарубіжної літератури для 9 кл.
Календарне планування з української літератури для 7 кл.
Календарне планування з української мови для 7 кл.
«Захар Беркут». Худ. фільм
Г.Гейне. Світові генії. Відео
Н.Заболоцкий "Признание"
Маяковский от А до Я

Новини освіти

Facebook
Адріана Химинець

Створіть Свою Візитку

Антивірус


© Світ літератури Химинець А.А. 2012-2017
Всі права захищені згідно чинного законодавства України (частина 1 статті 41 Конституції України та стаття 418 Цивільного кодексу України). Будь-яке поширення чи передрук матеріалів сайту дозволяється тільки за умови розміщення активного (індексованого) гіперпосилання на першоджерело.


Авторське право
Всі матеріали представлені виключно для ознайомлення і повинні бути видалені з Вашого комп'ютера чи будь-якого іншого носія інформації відразу після поверхневого ознайомлення із змістом. Копіюючи чи зберігаючи представлені матеріали, Ви приймаєте на себе всю відповідальність, згідно діючого міжнародного законодавства, а саме закону про авторське право і суміжні з ним закони. Публікація даних матеріалів не несе за собою ніяких комерційних прибутків та винагород.
Правовласникам
Всі авторські права зберігаються за правовласниками. Якщо Ви є автором якогось із представлених матеріалів і хочете доповнити, змінити чи видалити його з сайту, будь ласка, зв'яжіться з адміністратором сайту (реквізити для зв'язку можна знайти на сайті). Я прийму міри щодо владнання непорозумінь.


Сторінки сайту
Корисні посилання

Друзі
%
Каталог україномовних сайтів Анализ веб сайтов UkrNET - поисково-информационный ресурс Яндекс.Метрика
Никнейм Світ літератури (сайт Адріани Арпадівни Химинець) зарегистрирован!