У тих нечисленних фільмах, які знімаються в Україні, хоч це й дивно, проте вистачає місця вітчизняним літераторам. Переважно письменників запрошують для роботи над сценаріями для кінокартин, але трапляється, що вони самі сідають у режисерське крісло або виконують у них одну з ролей. Ми відібрали кілька найцікавіших кінопроектів, що розкрили часом несподівані кіноталанти українських письменників.
Марина і Сергій Дяченки
Незважаючи на велику кількість книжок цього подружжя, а також їхню досить довгу кінематографічну кар’єру (вони написали вже понад 20 сценаріїв) жоден з їхніх творів так і не набув свого екранного втілення. Свого часу було оголошено про роботу над екранізаціями романів «Відьмине століття» (1997) та «Зелена карта» (2000), але ці фільми так і не було знято.
Марина і Сергій активно пишуть сценарії для російських серіалів та повнометражних фільмів. Наприклад, у 2008 році Федір Бондарчук за їхнім скриптом зняв масштабну стрічку «Населений острів».
Одні з найяскравіших прикладів їх сценарної майстерності стали короткометражні анімації «Курка, яка несла всяку всячину» (2006) та «Театральний роман» (2008).
Богдан Жолдак
Не менш суттєвий внесок у світ анімації зробив Богдан Жолдак, з-під пера якого вийшов скрипт до мультфільмів «Мишкі-малишкі» (1982) та «Чарований запорожець» (2006). Літературну творчість письменникові вдається гармонійно поєднувати з роботою в кіно, театрі, на радіо та телебаченні. В його кіносценаріях домінує козацька тема («Дорога на Січ» (1994), «Козаки йдуть!» (1991) тощо).
Власні ж твори письменника ще жодного разу не ставали основою для повнометражного кіно. Проте нещодавно було оголошено про початок роботи над комедійною короткометражкою «Структура кави, або Абзац» (реж. Олег Бобало-Яремчук), яку буде знято за мотивами оповідання «Топінамбур, сину».
Андрій Курков
За сценаріями письменника поставлено близько 20-ти ігрових та документальних фільмів, найпопулярнішим із яких є екранізація його твору «Приятель небіжчика» (1997) режисера Вячеслава Криштофовича.
У центрі сюжету – київський інтелектуал, перейнятий пошуками роботи. Коли відчай у його житті досягає межі, він іде на крайній вчинок – знаходить кілера, якому замовляє власну смерть. Однак одразу після цього в його житті починається «біла полоса» і він розуміє, що зараз зовсім не варто йти на той світ.
Стрічка просякнута пострадянською атмосферою, що нині в багатьох викликає ностальгію. Кінокартину було номіновано на кілька престижних премій (зокрема й нагороду Європейської кіноакадемії).
Брати Капранови
Акторським кінодебютом письменників стала стрічка «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» (2011), у якій вони з’являються в образі двох агрономів. Останнім часом братам доручають дещо містичні ролі. Наприклад, у картині «Чорний козак» вони грають тяжку галюцинацію головного героя. Третій фільм за участі письменників, який, однак, ще не вийшов на екрани, має робочу назву «Чи вмієте ви грати в шахи?»
Юрій Андрухович
У 1991 році режисер Андрій Дончик разом з Юрієм Андруховичем написав сценарій до фільму «Кисневий голод», який було засновано на дебютних прозових оповіданнях письменника «Королівські лови» та «Зліва, де серце». Картина стала одним з найяскравіших фільмів перших років Незалежності й отримала кілька нагород на міжнародних кінофестивалях.
Нещодавно режисер Володимир Тихий екранізував уривок із роману Андруховича «Рекреації» (одна з короткометражок альманаху «Мудаки. Арабески»). Сам письменник також брався за адаптацію до широких екранів свого роману «Переверзія», однак до зйомок справа так і не дійшла.
Юрій Покальчук
Письменник довгий час поєднував свою літературну діяльність із роботою над теле- та документальними фільмами, у блико 10 з яких він бував співпостановником, сценаристом і консультантом. У своїх стрічках Ю.Покальчук часто порушував гострі соціальні проблеми.
Одна з останніх його робіт – документалка «Зона особливої уваги», знята в Прилуцькій виховній колонії. Фільм побудовано на інтерв’ю з підлітками, які відбувають покарання, а також на їхніх малюнках і поезії. За словами Юрія Покальчука, лише 10% усіх ув’язнених підлітків – справжні злочинці, натомість інші – просто жертви суспільної неуваги. Своєю картиною він намагався розв’язати саме цю проблему.
Віталій Потрух
Віталій Потрух – автор двох романів «Необротимость» (2002) та «Жжение» (2004), в останні роки переорієнтувався на кінематограф. У 2008-му вийшла його короткометражна стрічка «Закон» (екранізація однойменного оповідання Юрія Липи), який було відзначено на XVII Міжнародному кінофорумі «Золотий витязь».
Нині В. Потрух працює над повнометражною кінокартиною «Загублене місто», прем’єра якої відбудеться 2013-го року. Сюжет цієї фантастичної драми оповідає про світ, у якому люди можуть передбачати своє майбутнє. Однак саме це робить їх нещасними, тому головні герої вирішують утекти з цього світу.
Юрій Винничук
За його оповіданням «Діви ночі» в 2008 році було знято однойменний повнометражний фільм, який дуже розчарував пошановувачів його творчості. Ця типово-телевізійна стрічка споганила первісний літературний сюжет, перенісши його дію зі Львова 1970-х років у типовий пострадянський мегаполіс 2000-х. Через це історія втратила не лише львівський колорит, а й здоровий глузд – питання, актуальні для 1970-х років, без відповідного підгрунтя нині зазвичай виглядають просто наївними.
Казки письменника лягли в основу двох милих вітчизняних анімацій «Метелик вивчає життя» та «Історія одного поросятка». Крім того, в 2004 р. режисер Тарас Ткаченко зняв за оповіданням Винничука «Граната на двох» короткометражку «Трагічне кохання до зрадливої Нуськи».
Василь Портяк
І більшість новел, і майже всі сценарії письменника стосуються історії УПА, дуже близької митцеві. Незважаючи на те, що Василь Портяк є співавтором одних із найяскравіших вітчизняних стрічок останнього десятиліття («Нескорений» (2000),«Атентат. Осіннє вбивство в Мюнхені» (1995) тощо) він достатньо стримано коментує свій кінодоробок: «Одне можу сказати, що міг би вибрати одну чи другу новелу, що на неї не проміняв би ні десяток екранізованих сценаріїв, ні ще купу нереалізованих»
Оксана Забужко
Попри те, що твори Оксани Забужко абсолютно не кінематографічні – навіть її густа проза послугувала бекграундом для зйомок фільму «Хроніки від Фортінбраса» (2001). Режисер цієї стрічки — Оксана Чепелик — дуже вільно інтерпретувала есей письменниці, зробивши експериментальну авангардну кінокартину.
Дія розгортається в промзоні, де два виродки знущаються над жінкою, переодягаючи, розтинаючи і ґвалтуючи її в різний спосіб. Так режисер створила символ України, яка за різних історичних обставин терпіла знущання. Сама письменниця хоч і висловила своє захоплення стрічкою, однак «відхрестилася» від нього, сказавши в одному інтерв’ю: «…я не маю до нього ніякого відношення… крім моїх цитат, мову цього фільму на таких самих правах складають ще тисячі інших інгредієнтів».
Люко Дашвар
Свого часу письменниця закінчила курси сценарної майстерності голлівудського професора Річарда Креволіна, після чого професійно взялася за написання скриптів для кіно. Нині в її творчому доробку 5 повнометражних стрічок – російських «телемувіків» («Луна – Одесса», «Время – это всё» тощо). Однак за екранізацію її власних творів поки що ніхто не взявся.
Ірен Роздобудько
Ірен Роздобудько регулярно пише сценарії для серіалів та телефільмів: «Осінні квіти» (2009), «Ґудзик» (2008) тощо. Останню кінокартину зняв режисер Володимир Тихий за однойменним твором письменниці.
Стрічку створено в кращих традиціях «телемувіків»: прісна гра акторів, спрощена сюжетна лінія та хеппі-енд. Кінокартина оповідає про письменника, який одного разу зустрів на карпатському курорті жінку, з якою в нього був роман 20 років тому. Якимось дивним чином вона зовсім не змінилася за всі ці роки, тож над їхнім побаченнями нависає містичний дух. Однак згодом письменник дізнається, що ця жінка – насправді дочка тієї, котру він колись кохав.
Олесь Ульяненко
У творчості письменника неодноразово бували «візуальні періоди» (як їх називав сам Олесь Ульяненко), коли він безперервно дивився кіно та писав сценарії. Він став автором скриптів до фільмів «Жага екстриму» (2007), «Украдене щастя» (2004) тощо. Однак йому так і не довелося попрацювати над адаптацією для широких екранів власного твору. Як зазначив письменник в одному з інтерв’ю, автор хотів би екранізувати свій твір «Знак Саваофа», фільм із якого, на його думку, став би більш екстремальним, ніж «120 днів Содому» (1975) Паоло Пазоліні.
Також митець неодноразово наголошував, що сюжет кінокартини «Жмурки» (2005) було вкрадено з його роману «Сталінка». Так само російські продюсери поступили і з романом Ульяненка «Хрест Сатурна», який було перетворено на банальний мильний телесеріал.
Олександр Жовна
Олександр Жовна – найбільш кінематографічний письменник сучасної літератури. Літературна праця стала для нього своєрідним місточком для переходу в кінематограф. Як зазначив письменник в одному інтерв’ю, писати він почав лише тому, що це доступніше, ніж знімати фільми.
Екранізовано чотири його твори: «Партитура на могильному камені» (1995), «Second hand» (2004), «Ніч світла» (2004) і «Маленьке життя» (2008). Останню стрічку письменник зняв самостійно. Критика та глядачі сприйняли її досить стримано. Фільм розповідає про юного іконописця, який своєю працею намагається врятувати життя хворої дівчинки.
Олесь Ільченко
Письменник неодноразово брався за написання сценаріїв для кіно і навіть був нагороджений у 2006 році телепреміями «Тэффи» й «Телетріумф». Один із перших його кінематографічних доробків – сценарій, написаний за мотивами оповідання Миколи Хвильового «Я (Романтика)», за яким біло знято стрічку «Я той хто є» (1990).
Олександр Турчинов
У 2008 році режисер Олександр Кірієнко екранізував роман Турчинова «Ілюзія страху». Однойменний фільм розповідає про буремні дев’яності, коли пострадянським світом керувала тіньова влада рекету, бандитизму та криміналу. В центрі сюжету – бізнесмен на прізвисько Короб, якого силоміць змушують зруйнувати свою справу і віддати власний проект «нужным людям». Після такого стресу в нього відбувається роздвоєння особистості і крім свого реального образу, він починає сприймати себе царем Саломоном.

Література завжди була чи не основним джерелом, із якого режисери черпали ідеї для своїх фільмів. Натомість кінематограф дарує літературним творам друге життя  після екранізації того чи іншого твору – воно, як правило, виходить додатковим накладом.
Але якщо в розвинутих країнах письменники активно залучаються до кінематографу, то в Україні такий симбіоз залишається швидше винятком.
http://litakcent.com/2012/09/26/kino-vs-literatura-ukrajinski-pysmennyky-kinematohrafisty/