При копіюванні, використанні та цитуванні матеріалів посилання на сайт Є ОБОВ'ЯЗКОВИМ!
Портрет письменника в багатоголоссі. Михайло Слабошпицький. Що записано в книгу життя: Михайло Коцюбинський та інші: Біографія, оркестрована
19.02.2013
М. Слабошпицький заповзявся словесно-образними засобами розкрити загадкову душу зазвичай закритого, неговіркого Коцюбинського, «потаємного і геть неохочого до розповідей про особисте», чемного у стосунках із колегами, але без близьких задушевних приятелів, а до того ж не схильного автобіографізувати свою творчість (автобіографічних моментів у ній обмаль). З можливих джерел залишалися його доволі суха автобіографія, збережені, на щастя, листи, особливо до дружини та позашлюбної пасії (своєрідні епістолярні романи), а також листування інших осіб, спогади про письменника його сучасників та їхні досить скупі, побудовані більше на здогадах, аніж на прямих свідченнях, характеристики його як особистості. Крізь ці різнорідні матеріали треба було проникнути у вразливу душу чепуруна, надійно заховану за елегантним костюмом, штивними комірцями та краваткою, незмінною ввічливістю й етикетними фразами.

Чогось нового до того, що знаємо з виданого і прокоментованого інтимного листування Коцюбинського, з найновіших монографій про нього (їх авторів, як і авторів попередніх досліджень, принагідно згадано на сторінках роману – кого добрим, кого лихим словом: як хто заслужив), не додано, нових фактів не відкрито, книжка написана на більш чи менш відомих матеріалах, та перевага її в тому, що про внутрішній світ і долю письменника Слабошпицький розповідає з властивим йому словесним чаром. Це майстерна й доступна художня популяризація численних цікавинок, розкиданих по різних публікаціях останніх ста років. Як письменник-біограф Слабошпицький володіє неослабною здатністю пропускати крізь власну чутливу душу чуже життя з його радощами й болями, злетами й падіннями, сподіваннями й розчаруваннями, драмами й катарсисами. «Емоційне вичахання», що його він непомильно відчув у пізніх листах свого головного героя до дружини, самого автора цієї захопливої книжки не спіткало.

Душевний і духовий портрет Коцюбинського зітканий з його художньо-умовних рефлексій і сповідей, а також сповідей, роздумів і характеристик, укладених у вуста його сучасників та пізніших біографів. Але не тільки Коцюбинського показано очима відомих сучасників, його найближчого літературного та культурного оточення, а й українські письменники та громадські діячі постають у взаємному віддзеркаленні, а звідси – у приязних або конфліктних стосунках. У процесі пошуків жанрової форми художньо-біографічного твору з-під пера Слабошпицького вийшов, можна сказати (використовуючи термінологію Бахтіна), поліфонічний біографічний роман. Усі мовні партії розподілено між «дев’ятьма голосами»: Михайла Коцюбинського, Михайла Могилянського, Сергія Єфремова, Володимира Самійленка, Володимира Винниченка, Євгена Чикаленка, Володимира Леонтовича, безіменного Біографа та «Жінки, що забажала лишитися невідомою» (зазначено лише, що це авторка дисертації про повість «Фата моргана» у 1930-х рр.). Та попри багатоголосся елітних персонажів, яким автор начебто поступається своїм словом, у творі домінує авторське бачення зображуваного. Усі голоси, творчо розбудовані на основі автентичних текстів (епістолярних, мемуарних, літературознавчих), уніфіковано до єдиного індивідуального стилю Слабошпицького і пронизано його цілісним розумінням, чуттям і переживанням. За винятком «Жінки, що забажала лишитися невідомою», інших жіночих голосів у романі немає (та й то ця жінка хіба що спостерігачка за життям Коцюбинських, а не учасниця їх долі). Тож явлено, по суті, ледь чи не всуціль чоловічий погляд на загадкового, як не раз підкреслено, Коцюбинського. Не дано слова ні його дружині (Вірі з Дейш), ні новій коханій Аплаксіній – можливо, до цих авторських перевтілень дійде у «другій книзі» роману, яка заповідається фразою, що нею закінчується опублікований текст: «Кінець першої книги».

Біографічний роман складається з громадських та індивідуально-психологічних портретів не лише Коцюбинського, а й Винниченка, Самійленка й Чикаленка, меншою мірою – Могилянського, Єфремова та Леонтовича. Різнобічно й об’єктивно подано Горького з показом його світлих і темних сторін і різного ставлення до Коцюбинського та Винниченка. Автор зображає своїх знаменитих героїв із суспільного та приватного боків, як живих імпульсивних людей, докладніше зупиняється на їхніх інтимних стосунках із жінками, схильностях і слабостях, одначе при цьому аж ніяк не робить із письменників ікон. Усі умовно-романні спогади й характеристики пронизує тактовний, делікатний і виважений авторський підхід, із виявом розуміння до людських доль і позицій. Романіст не вдається до голослівних звинувачень, категоричних засудів, а якщо й дозволяє собі насвітлити когось різкіше й гостріше (відповідно до його складного характеру та не раз викличної, егоцентричної поведінки, як ось Винниченка чи Михайла Грушевського), то робить це з гіркотою і жалем.

Автор вклав у роман не лише свою роками вироблену майстерність у жанрі белетризованої біографії, а й чималий життєвий досвід. Привертають увагу влучні психологічні спостереження, виведені з особистого життя і багаторічних вдумливих роздумів над реальним буттям письменників, давніх та сучасних, і над віртуальним життям їхніх персонажів. Розважливо зінтерпретовано драматичний любовний трикутник Михайла й Віри Коцюбинських та Шурочки Аплаксіної. Читацькій увазі запропоновано насамперед белетризовану психологічну біографію на культурно-історичному, письменницькому та інтимному тлі, а водночас із виразними ознаками естетизованої інтелектуальної біографії (простежено формування світогляду Коцюбинського, його переходу, як він сам висловився, на «свідомий український шлях», становлення як українського письменника).

З легкістю поглинаючи соковитий стиль книжки, не можна не відчути насолоди й від її багатої, смаковитої мови («вербального яскравоквіття» с. 93, скажу висловом автора книжки). Вроджений філолог, наділений органічним чуттям рідної мови, Слабошпицький невимушено, природно й доречно вживає рідкісні слова й модифікує наявні, творячи вдалі морфологічні неологізми (мовлялечки, зрозпачений, вишелестують, безмежиться, невсилки, поінколи, наприпочатку, неоднораз, обгаразджується, знайомець, зоддалеки, нарікайли, стогначі та ін.). «У стилістів слово – релігія» – цю фразу, вкладену в уста Біографа, можна переадресувати й самому Слабошпицькому, напрочуд вишуканому стилістові.

Ця дітклива і гірка книжка, написана з відчутним болем, не раз вражає і змушує задуматися. Приголомшливий ефект справляє пристрасно розкрита (очима Єфремова, на основі його відомого «Листа без конверта», зверненого до червоного, точніше кривавого, командарма Юрія Коцюбинського й надрукованого в «Новій раді» 19 лютого 1918 року) сімейна й національна трагедія, коли «славного батька вироднілий син» той-таки Юрій на чолі більшовицьких нелюдів безжально розстрілював у Києві українську волю й українську душу. Додам, що у зв’язку з цим на думку спадає Шевченкова націософія «двох Іванів» у «Великому льосі» – проникливе вираження горезвісного архетипу українського національного буття від княжої доби до сучасності, який полягає у розщепленні синів України на національних героїв («спасителів») і запроданців, прислужників колоніального режиму, катів власного народу.

Нова книжка Слабошпицького – не лише про душевний і духовий світ Коцюбинського та його найближчого письменницько-меценатського, а почасти й інтимно-жіночого оточення, а й про екзистенційну ситуацію, у якій повсякчас опиняються українські письменники. Про те, як тяжко бути українським літератором, коли немає повнокровної нації та національної держави, в умовах домінування чужої імперії та культури. По суті, про те, що Оксана Забужко охрестила як «проблему українського дуалізму», тобто «драму екзистенційного вибору (не просто між правним "чужим” та безправним "своїм”, а – між двома культурами в собі самому, з яких одна тлумить іншу)» («Шевченків міф України: Спроба філософського аналізу»). Назагал про те, що «записано в книгу українського життя». А що – варто прочитати у Слабошпицького. Тоді краще зрозуміємо не лише часи Коцюбинського, причини поразки багатонадійних змагань за українську державність у 1917–1920 рр. (бо весь хід сюжетної лінії книжки підводиться до цих урешті вирішальних і переломних подій, що завершували українську історії у царській та цісарській імперіях), а й причини поразки Помаранчевої революції, та й загалом невдач сучасного українського державотворення…

http://litakcent.com/2013/01/17/portret-pysmennyka-v-bahatoholossi/

http://litakcent.com/2013/01/17/portret-pysmennyka-v-bahatoholossi/

Джерело: <a href="http://litakcent.com/2013/01/17/portret-pysmennyka-v-bahatoholossi/">ЛітАкцент</a>



Джерело: <a href="http://litakcent.com/2013/01/17/portret-pysmennyka-v-bahatoholossi/">ЛітАкцент</a>


Джерело: <a href="http://litakcent.com/2013/01/17/portret-pysmennyka-v-bahatoholossi/">ЛітАкцент</a>
Додати коментар
Усього коментарів: 0
avatar