Поему «Мазепа» Дж. Байрон написав під час перебування в Італії (в Венеції та Равенні) 1818 року. В її основу був покладений один епізод з «Історії Карла XII» французького письменника Вольтера про те, як «шляхтич» Мазепа в юності за зв’язки з жінкою одного польського вельможі був покараний — прив’язаний до дикого коня, якого потім відпустили на волю. Тоді «Мазепа від страждань і голоду трохи не вмер». Ця подія й становить основний зміст поеми. Про неї розповідає Мазепа шведському королеві Карлу XII, коли після розгрому Петром І під Полтавою в 1709 р. вони тікали до Туреччини.