Меню сайту

Категорії

Життя сайту

К-сть матеріалів
Новини: 157
Файли: 846
Методика: 205
Записник: 144
Відео: 423
Сайти: 185
Фото: 107
Коментарі: 121

Кнопка сайту

Опитування
Оцініть мій сайт
Всего ответов: 1959

Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Відзнака
height="150"

Візитка сайту » Літературні новини» Архів новин» 2014 » Июль » 12 » Відкритий лист Оксани Забужко до Українського ПЕН-клубу з приводу номінанта від України на Нобелівську премію

10:00
Відкритий лист Оксани Забужко до Українського ПЕН-клубу з приводу номінанта від України на Нобелівську премію

Українська письменниця Оксана Забужко вийшла з пропозицією до Українського ПЕН-клубу запропонувати Василя Голобородька як кандидата від України на здобуття Нобелівської премії в галузі літератури. На думку Оксани Забужко, це означатиме не лише реальну можливість України нарешті одержати Нобеля, а й своєрідну перемогу української держави в сучасній інформаційній війні. Адже один із найвидатніших поетів сучасності Василь Голобородько мешкає в Луганську. Нижче подаємо текст листа Оксани Забужко, вперше оприлюдненого на Радіо "Свобода". 

 "Про поневолений розум України і непочутий голос Донбасу
Шановний пане Президенте, шановні колеґи,
скандальний заклик від ПЕН-центру Словенії «просити Росію вреґулювати український конфлікт», якщо розглядати його «в пакеті» з іншими численними сьогоднішніми актами пропутінського тиску на Україну з «західного фронту», незаперечно потверджує: попри очевидний провал сценарію «поділу України», Кремль зовсім не збирається капітулювати, і «проект Новоросія», наразі зірваний ціною непомірних жертв і страждань українського народу, всього лиш тимчасово «відкладається», до кращих для Кремля часів. Які, можна не сумніватись, не забаряться, якщо українці не почнуть врешті переходити до кроків «на випередження».
 
У зв’язку з чим хочу внести на ваш розгляд пропозицію, яка давно назріла і «висить у повітрі», – а нині, на мій погляд, могла б стати з нашого боку саме таким кроком. 
Спершу трохи контексту. Гадаю, ні для кого з нас уже не секрет (це років 4-5 тому ще можна було сумніватися!), що «проект Новоросія» цілеспрямовано підготовлявся Росією насамперед через програмову, багаторічну, послідовно здійснювану «деукраїнізацію» т.зв. «Юговостока» – коли нижче, сказати б, «лінії Керзона», взятої з електоральних мап 2004 року, культурний та інформаційний продукт з виразно українським маркером у мейнстрім не допускався (лише влітку минулого року, коли стартувала «агітація за ЄС», намітились були тенденції до зрушення: концерт Положинського в Донецьку, гастролі з «Солодкою Дарусею»…), а всякий такий продукт місцевого походження – інформаційно глушився й витіснявся на марґінеси (умовно кажучи, шансів у Донецького університету носити ім’я Василя Стуса було не більше, ніж у дніпропетровського проспекту Карла Маркса – ім’я Валер’яна Підмогильного, а потрапити в київський ефір україномовній співачці, коли вона, як Ольга Акулова, з Донецька, а не з Івано-Франківська, годі було й мріяти: навіть про Олега Скрипку якось на ТВ-шоу оголошено було, ніби він «представляє Західну Україну», – тільки «Західній», за цим сценарієм, дозволялось у нас «бути українською»!). І так з року в рік усе робилося для того, щоб у суспільства в цілому (і в міжнародної спільноти також) склалося стійке враження, ніби поза Західною Україною («Галичиною») – України нема (мене й саму в європейських ЗМІ не раз іменували «західноукраїнською письменницею» – sic! – так що владу пропаґандистського стереотипу можу оцінити напряму). Активна медіалізація, в т.ч. в Росії, Сергія Жадана як «винятку з правила» це саме правило тільки потверджує – і в найдрімучіші «щербицькі» часи на партійних з’їздах обов’язково мав бути один україномовний виступальник, тож «одного україномовного поета» на всю проектовану «Новоросію» якраз і мало вистачити сповна.

Говорити про все це, відтворюючи «по цеглинці» загальну панораму «зачистки», можна до нескіченности (історія одеського каналу АТВ, який 8 років, від 2006-го по 2013-й, утоптував мізки одеситів на суцільне «Куликове поле», може тут слугувати за case study!), а про історію багатолітньої, як у мур головою, боротьби наших видавців за доступ української книжки на Донбас (а від 2009 року – і на Південь: на Миколаївщину, Херсонщину...) впору вже монографії писати, – нагадаю лише, що коли в Луганську торік відкрилась була українська книгарня, її закрили одразу ж, як тільки вона виявилася комерційно успішною і власник необачно похвалився пресі, що «міф про непопулярність української книжки на Сході розвіяно». Паралельно весь цей час у центральних ЗМІ накручувався мем «двох Україн», «проросійського Донбасу», і т.д. – словом, інформвійна «за Новоросію» велася системно і по-спецслужбівському професійно – килимовою атакою. І, ясна річ, не могла лишитися без наслідків. 
Одним із таких наслідків стало те, що й досі – по трьох місяцях війни на Донбасі – ніхто з українських журналістів не спромігся не те що відвідати в Луганську і взяти інтерв’ю в одного з найвидатніших українських поетів 20-го століття – Василя Голобородька, а бодай би поінформувати громадськість, чи він там іще живий, чи кудись виїхав, і чи йому нічого не загрожує ( минулого тижня мелькнула піврядочком згадка в «Урядовому кур’єрі», з якої випливало, що таки живий – і, як переважна більшість жителів Донбасу, яких якраз ніхто «не чує», бо їм «вимкнено звук», і ніяка Тальявіні до них не приїде, хоч би скільки вони, важачи життям, чіпляли на себе жовто-блакитних стрічечок, – нікуди з рідного міста не поїхав: що ж, добре знати, спасибі й на тому!). У свідомості пересічного українця (бо саме його представляють ЗМІ) поета Василя Голобородька – нема, «зачищений», вкупі з усім його німим-непочутим – приреченим на мовчазне страждання – українським Донбасом. Зате часу й місця на різної міри витончености філіппіки проти Донбасу, який буцімто «ненавидить усе українське», в інформпросторі й далі  з подостатком, тема «не закрита», – і от уже німецькі колеґи переказують мені слова галицької поетки, що «пора вже той Донбас віддати Росії», а австрійське телебачення приїздить розпитувати (для окремого фільму!), чому в нас «тільки в Галичині існує українська культура». (Можна хіба пожаліти тих галичан, які роками радо «таскали набої» для таких «мінометів», не розуміючи, як дешево – всього лише за підігрів «п’ємонтського еґо», за почухане самолюбство! – путінські режисери їх купують і використовують – незгірше, ніж призначених «на м’ясо» озброєних тубільців на «лугандонських» блокпостах.) 

Зрозуміло, що в образ «антиукраїнського Донбасу» поет формату Голобородька не вписується («неформат», як кажуть на ТБ українським музикантам!), – як не вписувався він свого часу і в УРСРівські ідеологічні лекала, і тому ні в радянській, ні в пострадянській Україні належного йому місця на літературному Олімпі так і не посів. За його біографією взагалі можна скласти графік українських «свобод» за останні півстоліття: як тільки в Москві заходить «лібералізація» (Хрущов, Горбачов, Єльцин) – Голобородька в Україні друкують, читають, преміюють і визнають за видатного поета; як тільки Москва починає чергову масштабну «спецоперацію із замирення України» – Голобородька звідусюди  викреслюють, заганяють у шахту, в робітничий гуртожиток і визнають уже тільки за кордоном (востаннє – в 2010-му, на Болонському книжковому ярмарку, де його дитяча «Віршів повна рукавичка» одержала «Білого крука»). Гадаю, саме час нарешті виправити цю велику історичну кривду в стосунку до так по-шевченківському «архетипально» національного Поета – заодно довівши тим і самим собі, і всьому українському народові, що його інтелектуальна верства – не лише підмет для чужих політтехнологічних маніпуляцій, а має власну суб’єктність. Зокрема і в тому, щоб, як то належить інтелектуальній верстві в кожній європейській нації, самостійно виставляти й боронити національні ієрархії культурних цінностей.
Звідси й моя пропозиція: щоб Український ПЕН-центр ініціював номінування Василя Голобородька на Нобелівську премію з літератури. Це, зрештою, досконало збігається з нашими статутними обов’язками: адже замовчування – одна з найпоширеніших форм контролю за інформацією, а в цьому випадку контроль здійснює на нашій території ворожа держава, послуговуючись ним як інструментом терористичної війни. Кому ж, як не нам, повертати тепер Донбасу його непочутого Поета?..

Додатковий плюс тут у тому, що кращої кандидатури від України нині взагалі годі шукати – у Голобородька, крім любимої Нобелівським Комітетом дисидентської біографії «ідеаліста в пейзажі століття», є поетичні книжки в якісних перекладах  європейськими мовами, є міжнародні відзнаки, а значить, уперше за роки нашої незалежности Шведська Академія отримала б не просто «нове ім’я в списку», як то було з раніше номінованими Ліною Костенко та Борисом Олійником, – а таки реального кандидата для серйозного вивчення (і напевно зраділа б його внутрішній спорідненості з Транстрьомером!). А Україна, своєю чергою, відкрила б, яким дивовижним поетичним голосом, за всі свої німі муки, обдарував її Донбас – цей трагічний український «Гулаг-лайт» (вічно-зяюча, всім нам на пам’ятку, «непромита-знеславлена» рана сталінської індустріалізації!), що з ним його Поет так символічно розділив його долю, – і через ту долю багато що змогла б зрозуміти про себе-сьогоднішню, з того, що їй так довго не давали зрозуміти за гуркотом чужих «інформбатарей».

На цьогорічну номінацію, зрозуміло, вже запізно, а от заходитися коло новорічної – саме впору. Впевнена, що така кампанія, коли до неї належно взятися всім миром, буде мати неоціненну культурно-символічну вагу. Ба більше, вона могла б покласти початок найтруднішому (і, припускаю, найзатяжнішому) етапу нашого визволення: визволенню свідомости українського суспільства від вживлюваних у неї за роки інформаційної окупації, як чіпи, чужих міфів – і наскрізь сфальшованих уявлень про себе самих. Саме за цю – найвитонченішу і найнепомітнішу – форму поневолення (за Мілошем, «поневолений розум»!) Україна й змушена нині розплачуватися такою страшною ціною. Бо коли у висліді багатолітньої повзучої «інформвійни за Новоросію» уже ні донбаський журналіст, ні галицька поетка не асоціюють Луганська з Василем Голобородьком, це означає, що в міста (і цілого реґіону) украдено «культурний паспорт», перетворено на «нічийну землю». І тоді вже обстоювати «паспортну належність» такої землі залишається тільки фізично – людською масою, живою плоттю і кров’ю.

Авжеж, ту багатолітню «повзучу» інформвійну, яка передувала нинішній воєнній агресії, Україна програла путінській імперії «за неявкою», попросту вчасно її не розгледівши, – і в тому, безперечно, є вина інтелектуальної верстви, нас усіх. Нині, коли українці, в т.ч. й призначені на «віддання в Новоросію», вкотре в історії героїчно довели свою готовність ставати в обороні свободи й незалежности своєї країни «живим щитом», прямий обов’язок інтелектуальних середовищ – так само об’єднатися, для повернення країні її потрощеної й закаламученої самосвідомости, без чого жодна військова чи політична перемога ніколи не буде остаточною. Ініціювавши висунення Василя Голобородька на Нобелівську премію з літератури 2015 року, Український ПЕН-Центр міг би стати каталізатором цього процесу. Зрештою, як відомо, дорога в тисячу лі починається з першого кроку.
Щиро сподіваюся, що ця пропозиція знайде у вас відгук і підтримку.

Сердечно,
Оксана Забужко"

Джерело: http://i-pro.kiev.ua/content/vidkritii-list-oksani-zabuzhko-do-ukrayinskogo-pen-klubu-z-privodu-nominanta-vid-ukrayini-na


Переглядів: 1179 | Додав: adriana | Теги: донбас, забужко, Голобородько, нобелівська премія | Рейтинг: 5.0/1

Всього коментарів: 0
avatar
Форма входу

Пошук

Нове на сайті
О.Вайльд "Портрет Доріана Грея" Переказ
Список художніх творів з української літератури літератури на 10 клас
Іван Франко "Мойсей". Переказ
Панас Мирний. Життя і творчість. Презентація
І.Карпенко-Карий «Мартин Боруля». Переказ
О.Уайльд. Інстаграм сторінка
Розмальовки для аналізу образу Євгенія Онєгіна
В.Шекспір "Гамлет" Картки
Ольга Кобилянська. Світові генії. Відео
Леся Українка. Світові генії. Відео
Ольга Саліпа "Її судили вчора три судді"
Джордж Карлін. Парадокс нашого часу

Новини освіти

Facebook
Адріана Химинець

Створіть Свою Візитку

Архів записів

Мій ютуб

Уроки Авраменка

Антивірус


© Світ літератури Химинець А.А. 2012-2021
Всі права захищені згідно чинного законодавства України (частина 1 статті 41 Конституції України та стаття 418 Цивільного кодексу України). Будь-яке поширення чи передрук матеріалів сайту дозволяється тільки за умови розміщення активного (індексованого) гіперпосилання на першоджерело.


Авторське право
Всі матеріали представлені виключно для ознайомлення і повинні бути видалені з Вашого комп'ютера чи будь-якого іншого носія інформації відразу після поверхневого ознайомлення із змістом. Копіюючи чи зберігаючи представлені матеріали, Ви приймаєте на себе всю відповідальність, згідно діючого міжнародного законодавства, а саме закону про авторське право і суміжні з ним закони. Публікація даних матеріалів не несе за собою ніяких комерційних прибутків та винагород.
Правовласникам
Всі авторські права зберігаються за правовласниками. Якщо Ви є автором якогось із представлених матеріалів і хочете доповнити, змінити чи видалити його з сайту, будь ласка, зв'яжіться з адміністратором сайту (реквізити для зв'язку можна знайти на сайті). Я прийму міри щодо владнання непорозумінь.


Сторінки сайту
Корисні посилання

Друзі
Каталог україномовних сайтів Анализ веб сайтов UkrNET - поисково-информационный ресурс Яндекс.Метрика
Никнейм Світ літератури (сайт Адріани Арпадівни Химинець) зарегистрирован!