|
Автор монографії «Дон Кіхот: роман – міф – товар» Олександр
Пронкевич сумнівається у коректності вживання терміну «сервантесознавство» в
українському контексті. Цей напрям, мовляв, у нас недостатньо представлений
кількісно і якісно. Втім, найновіша книжка миколаївського дослідника цілком
здатна змінити ситуацію й стати етапною в історії вітчизняної іспаністики.
...
Читати далі »
|
|
Існує низка знакових
дитячих книг, написаних достатньо давно, щоб уже стати класичними, і досить
талановито, щоб досі привертати увагу дітей. Велетенська кількість добрих,
людяних, чемно-слухняних, побожних і нудних творів загубилися в безвісті, але
інші — живуть і тішать дітей, покоління за поколінням. Однією з найпопулярніших
авторок др. пол. ХІХ ст. і поч. ХХ ст. стала Люсі Мод Монтґомері з книгою «Енн
із Зелених Дахів».
...
Читати далі »
|
|
Оксана Забужко не
потребує зайвих рекомендацій, тому напишу одразу: вийшла її нова книжка
есеїстики, що зветься «З мапи книг і людей». Я певна, читачі пам’ятають
щонайменше дві збірки есеїв пані Оксани: «Хроніки від Фортінбраса», де, власне,
більше науки, ніж публіцистики, й мінімум особистого, – і «Let My People
Go», поєднання різних публіцистичних
жанрів на тему подій листопада-грудня в Києві 2004 року. У новій же книжці
багато приватного, інтимного, як слушно сказано в анотації. Тексти формують
чотири частини: «Читати», «Писати», «Бачити», «Жити», – в яких авторка ділиться
відповідним досвідом
...
Читати далі »
|
|
У видавництві «Фоліо» з’явився друком новий український переклад
італійського письменника, класика постмодернізму Умберто Еко – роман «Таємниче полум’я цариці Лоани». Перед цим фрагменти з книжки під трішечки іншою
назвою та в іншому перекладі виходили в часописі «Всесвіт».
«Таємниче полум’я цариці Лоани»
можна назвати романом про пам’ять, історію та культуру. Його сюжет короткий,
але
...
Читати далі »
|
|
М. Слабошпицький
заповзявся словесно-образними засобами розкрити загадкову душу зазвичай
закритого, неговіркого Коцюбинського, «потаємного і геть неохочого до
розповідей про особисте», чемного у стосунках із колегами, але без близьких
задушевних приятелів, а до того ж не схильного автобіографізувати свою
творчість (автобіографічних моментів у ній обмаль). З можливих джерел
залишалися його доволі суха автобіографія, збережені, на щастя, листи, особливо
до дружини та позашлюбної пасії (своєрідні епістолярні романи), а також
листування інших осіб, спогади про письменника його сучасників та їхні досить
скупі, побудовані більше на здогадах, аніж на прямих свідченнях, характеристики
його як особистості. Крізь ці різнорідні матеріали треба було проникнути у
вразливу душу чепуруна, надійно заховану за елегантним костюмом, штивними
комірцями та краваткою, незмінною ввічливістю й етикетними фразами.
...
Читати далі »
|
|
Книжка
Віри Агеєвої «Мистецтво рівноваги: Максим Рильський на тлі епохи» покликана
замінити ненаписаний роман про класика української поезії ХХ століття.
Ґрунтовне літературознавче дослідження подає детальний аналіз творчості
Рильського і репрезентує його еволюцію як митця (чи, радше, зріз змін у різні
періоди) – але не зводиться тільки до цього, таким чином охоплюючи аудиторію
значно ширшу, ніж коло вузькоспеціалізованих фахівців.
...
Читати далі »
|
|
