Для мене читання Лиса – це своєрідна психотерапія – на деякий час відгородитися від однієї реальності, і перенестися в іншу, цікавішу за ту, у якій живеш. Літературну, мистецьку, культурну, врешті решт.
У книжці «І прибуде суддя» дійсно йдеться про суддю, однак не в юридичному значенні цього слова (судових засідань, роботи), а того, що є поза цим. А поза цим – життя, яке теж може стати суддею.
Роман написаний у жанрі психологічного детективу.  Головний герой – випускник юридичного факультету Георгій Лащук приїжджає за власним бажанням працювати у маленьке містечко на Волині Стара Вишня. Він має амбіції стати суддею. Однак ще у потязі стикається із загадковими подіями, що і далі супроводжують його у новому місті. Спочатку падає з потягу провідниця Людмила, через деякий час, вже по приїзду у Стару Вишню загадковою смертю вмирає коханка Георгія Ніла, минає час і накладає на себе руки старовишнівський суддя, потім від раку вмирає головний інженер заводу.
Георгій веде щоденник й описує події, які відбуваються з ним у Старій Вишні. Власне ці записи і є текстом роману.
Ще на вокзалі темної ночі Георгій Лащук знайомиться із загадковим жебраком, який спочатку застерігає Лащука повертатися назад додому, а згодом, коли бачить, що юрист не відступає, попереджає про можливі небезпеки у місті.
Лащука це ще більше інтригує. Він винаймає помешкання у свого колеги і знайомиться з його донькою – некрасивою, кульгавою старою дівою Глорією, яку батьки називають Лорою. Головний герой закохується в неї, однак ці стосунки виявляються далеко не простими, оскільки кожен вибір має ціну. І ціна вибору Глорії – дуже висока.
Навколо цих стосунків автор будує сюжет та інтригу. І йому це вдається. У романі багато містики, яку створюють не тільки таємничі смерті, але й кімнати з репродукціями нідерландського художника Ієроніма Босха, в які потрапляє головний герой для «покарання».
У романі є цікава історія про мотиви вибору професії. Георгій Лащук обрав свою невипадково – через душевну травму, отриману в дитинстві. Через цю обставину Георгій і звертає увагу на Глорію (психологічно, духовно, вона – рівня йому), однак, коли доводиться робити вибір, суддя пасує. І програє.
У цьому романі, як і в романі автора «Графиня», теж є зсув часу, наче дії відбуваються у двох часових вимірах: вчора і сьогодні. І це теж додає містики. «Бо чи можливо їхати і зустріти людину, яка загинула три місяці тому?». Звісно, ні. А в романі «І прибудде суддя», виявляється, можна. Як так стається, читач отримає відповідь з епілогу, розв’язки.
Володимир Лис – майстер зображення персонажів та побудови сюжетів. Тому ритм його роману динамічний, наче дивишся гостросюжетне кіно, а не читаєш книжку. Настільки образними є його герої та їхні долі.
Якось автор зауважив одну цікаву річ: Він сказав: «Людина мусить сумніватися, аби не закам’яніти, як та смола, що тисячоліттями лежить». Роман «І прибуде суддя», як і всі романи Лиса, саме про цю боротьбу людини із самою собою. Як сказали би психологи, про її внутрішні конфлікти. І якщо їм не давати раду, не вирішувати, життя стає схожим на картини Босха, а сумління перетворюється на важкі кайдани, які не дають ходити.
Ольга Жила
http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/27745/